Діти надзвичайно чутливі до емоційного відгуку оточуючих

Загальновідомо, що нашим дітям потрібна наша увага. Те, наскільки батьки усвідомлено й уважно взаємодіють, спілкуються, граються зі своїми дітьми, впливає на розвиток дитячого мозку. Розум батьків формує контекст взаємодії з дитиною, а цей контекст, у свою чергу, формує розум дитини.

Проф. Едвард Тронік, досліджуючи вплив батьківської чутливості й уважності на соціальний, емоційний та пізнавальний розвиток дитини, ще у 1975 разом зі своїми колегами провів експеримент, який назвали “Кам’яне лице”.

Експеримент полягав у тому, що спочатку матерів просили взаємодіяти зі своїми тримісячними дітьми так, як вони це робили зазвичай. Потім експериментатор просив припинити спілкування на короткий час. Матір повинна була сидіти і дивитися на дитину з “кам’яним”, нерухомим, позбавленим емоцій обличчям близько двох хвилин. Залишаючись в позиції лице до лиця, вона з відсутнім виразом обличчя мусила ігнорувати будь-які звертання дитини.

Як це впливало на дітей — демонструє відео:

Спочатку діти виглядали здивованими і починали використовували усі доступні їм засоби, щоб “повернути” маму: усміхалися, лепетали, показували щось, тягнулися до обличчя матері руками, могли обурено пищати чи кричати. Протягом цих двох хвилин, поки вони не мали нормального відгуку на свої дії, немовлята демонстрували негативні емоції, пригнічення, починали відвертатися, намагатися відповзти від матері, плакали. Хоча матір залишалася фізично поряд і навіть продовжувала утримувати зоровий контакт з дитиною, її емоційна недоступність і холодність була таким сильним стресом для немовляти, якому воно не могло дати раду.

Після двох хвилин “кам’яного лиця” батьки відновлювали з дітьми теплий контакт доти, доки їх самопочуття не поверталося до норми.

Експеримент Троніка ілюструє те, як емоційна недоступність та дефіцит емоційного відгуку близького дорослого може швидко переключити дитину зі стану налагодженого доброго контакту у стан відчаю. За умови наявності попереднього досвіду здорової емоційної взаємодії, контакт між матір’ю і дитиною легко відновлювався. Втім, в іншому випадку дитина не отримує шансу відновити стан доброї соціалізації, що провокує застрягання у стресі, наслідком якого можуть стати порушення в розвитку.